сховали місяць хмари синьо-сірі
лиш сяйво блідо глипає у ніч
націлюються хижі чорні діри
на наше щастя... та не в тому річ
не в тім причина, що загусли тіні
що моторошно вітер шепотить
а в тому, що ніколи не зустріну
своєї мрії, а життя - лиш мить
таке коротке, куце, скоротічне
немов ковток, мов подих лиш один
збігає час, та все чекати кличе
чого чекати? втрачених хвилин?
марнуємо так щедро і безпечно
щось дороге, між пальцями пливе
і осідає тягарем на плечі
на серце зранене, та ще живе
якщо то правда, що у жмені доля
не журавель, не жертва з вівтаря
то розтулю і випущу на волю
нехай летить...
*** шаріється зоря...
Дуже сподобався хід думки... вірш перегукнувся з окремими епізодами і роздумами мого життя, тому зачепив аж за мітральний клапан. ДУЖЕ! Ритм і інші технічні характеристики я навіть не берусь коментувати - у Вас це все завжди на рівні!
ДУЖЕ! Ритм і інші технічні характеристики я навіть не берусь коментувати - у Вас це все завжди на рівні!
