Чорнота. Лиш відблиск тьмяний
на запиленому склі.
Залишає ніч різдвяна
стиглу землю. У пітьмі
я сортую наче бісер
долі, вчинки и слова.
Темне в темне, світле в мізер.
Так вже склалось. Як сова
витріщаюсь в чорну стелю,
бо у снах живуть жахи.
Люті, мстиві паралелі
незабутої війни.
Так вже склалось. З цим вже жити.
З цим замішувати світ
в сіре тісто, і радіти
хоч би, каві на обід...
