В далеком городе, среди шумной суеты,
ОН жил спокойно, не спеша,
Ждал он кого-то, и дарил цветы,
Спокойная была его душа. А в іншім краї, котрий рік підряд,
ВОНА чекала одного ЙОГО,
Калічила і нерви й почуття,
Не знаючи, потрібно їй кого?Совсем свежи еще в его душе,
Мечты, разбитые об рифы скал,
Пока, однажды, молча в тишине,
ОН сообщение на сайте написал.За слово зачіплялися слова,
Історію у чаті друкували,
Що буде далі і для чого це?
Ні ВІН і ні ВОНА іще не знали.Внимательно на фотки ОН смотрел,А ВОНА жмутками вірші писала,Все чаще отвлекался ОН от дел,Цілодобово повідомлення чекала.Надеялся…. А может быть ОНА?Може це ВІН?…вже вкотре сподівалась.В глазах зеленых ОН тонул до дна,А ВОНА у п’янких словах купалась…ОН ждал их встречи, и считал денькиВОНА всі мрії в риму виливала…Хотел каснуться ЕЕ плеч, рукиСебе віддать ЙОМУ ВОНА бажала.- Как хорошо, что я нашел тебя …
- Тепер я бачу світло там де край…- Позволь, беречь, лелеять и любить…- Візьми мене і більш не відпускай…
