Тільки там де нас немає сонце світить яскравіше,
а поруч з нами світ все темніше й холодніше...
Ми ж чекаємо щасливого відплиття до майбуття
і повторяємо: «От після буде нове життя!..»
Але ти запам'ятай – то є ти – скільки не втікай –
скільки причин та виправдань не шукай –
не зміниш себе – не зміниш і «нікчемне» життя –
Ніцца, чи Жовква – причина лиш душа твоя.
Поруч з нею найтепліші обійми й цілунки,
але раптом чужою стала – снігові дарунки.
Ну, що ж хай йде – там де нас нема не зможе вона,
а може то і не вона – і у всьому є й твоя вина?!
Мабуть там де не ми – там точно квітнуть сади,
а над всіма співають солов’ї і праведні труди
прославляють людей і їхню вірність навіки...
Краще просто на себе очі відкрий і оживи!
Там де нас нема, чи там де є ми і де є душа;
краща відповідь: де ми там і є справжнє життя!
Тож зупинись і дай відповідь на всі питання,
а хто з тобою той і буде до самого кінця...