Жовкне листя, багрянцем соромиться,
Загорнутися хоче в траву,
Балансує на часу соломинці -
Мов, літаю, а отже - живу!
Небо хмариться, хмуриться, сердиться,
Розглядає в калюжній слюді
Сивий смуток, бо літо не вернеться,
Те, в якім ми завжди молоді...
Не за віком, бо й досі ще зморшками
Не мережить життєва зима,
А від щастя, в якому ми ложками
Мед черпали... скінчилось - нема
Жовкне листя, дощем умивається,
Липне скотчем до мокрих підков -
Тих, «на щастя», що нині валяються,
Бо розтанула наша любов
вірш під сьогоднішній день ----філософськи-оінньо-правдивий -
листя Балансує на часу соломинці - влучний і гарнющий образ!!!
..якім ми.......
в кінці крапка згубилася....
Ulcus відповів на коментар *SELENA*, 25.09.2018 - 12:03
дякую! так, твір - банально-настроєвий, яких зараз сотні і тисячі. написалось - то й вигорнула))) а чому не «в якому ми»? тут щось не зрозуміла. крапки зумисне не ставила - бо ж і продовження вже є. така собі свідома помилка. от люблю такі коментарі! ще раз - спасибі
*SELENA* відповів на коментар Ulcus, 25.09.2018 - 12:16
коли я читала був збіг 2-мм - зараз уже нема так що відпадає .....якім ми...
- я і несвідомі роблю одруківки, а потім з часом соромно робиться, коли вглежу, так що дякую за роз"яснення.
Ulcus відповів на коментар *SELENA*, 25.09.2018 - 12:19