Вкотре листя у кольорі міниться,
Виганяє з клітин хлорофіл,
Мов складає свій іспит відмінниця
Бездоганно із тлінності тіл,
Червоніє і золотом зблискує,
Маневрує, танцюючи вальс,
А вуста, користуючись близькістю,
В одне ціле зціловують... нас
Наші руки, мов щупальця, жадібно
Щось шукають на вигинах тіл
Десь у скронях зіпсованим радіо
Хрипне пристрасть: «Цього ти хотів?»
Упиваються очі взаємністю
І вимірюють душ глибизну,
Віддзеркалюють золото вересня
І найпершу любові весну
І нехай нам не бути щасливими,
Я б хотіла, щоб з пилу доріг,
Під снігами й холодними зливами
Ти цей спогад про мене зберіг
Так хто ж їх зна, тих авторів?))) Та і що вона такого виклала? Нічого компрометуючого. Спогад, свіжий ще в пам'яті) Нумо, не сперечатимемось Твір сподобався нам обом. А інше - таке...
Забрав би в "обране", та це - чужий інтим,
Я ж - ностальгії мимовільний свідок,
А спогад - дим, пахучий, але - дим,
Зітреться вітром, пропаде без сліду...
Але то відомо лише авторці 
