Осіння ніч в кишенях сни тримає,
І ділить їх на всіх-усіх людей,
А коли ранок вирветься з туману,
Тоді й дорогу сонечко знайде.
Прорве воно завісу щільну, сиву
Несмілим, першим променем згори.
Нечітко ляже в мареві курсивом,
Як свідок осені й ранкової пори.
Ще вітер не насмілиться повіять,
Красу боїться ранку сколихнуть.
В росі купають айстри свої вії,
Щоб сонечку закохано моргнуть.
Осінній ранок – то не просто казка,
Що з марева, мов човен, виплива,
Він той, хто для душі дарує ласку,
Яку не передати на словах.
21.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
