Сил забракло, щоб словом означити
Почуття й попросити пробачення
За весняний, та холодом страчений,
У бруньках запеленаний щем.
Сніг з дощем
Догризає суцвіття обпалене.
Ніжні зав’язі, замкнені в камені,
На поталу вітрам злим зоставлені,
Градом падають, боляче б’ють.
Не забудь
Як тепла пробивалися пагони,
Як до сонця тягнулися справами,
Бадьорили цілунки міжкавові
І тремтіла душевна струна –
Де весна,
Що єднала джерела із дельтою –
Захолодними стали і впертими,
Рух спинили морозами, стерти ми
Спромоглися палкі почуття –
Це життя
Нас виковує гаряче-гострими –
Ну, а нам би впиватися росами,
Й квітувати обіймами млосними...
Зцілить рос забрунькованих плач –
Пробач.
Глибоко, проникливо, пронизливо. 
