Перша ніч після втрати, яка ж ти нестерпно-пекельна...
І чому так тривожить минуле, зриває пласти,
Перетворює в сіре оте, що любила, пастельне,
Де була не сама, ще живі всі і ще жива ти...
І лишень дика пам'ять все рвала і все ворушила,
Плач і розпач тулила в гарячий до болю печворк,
Все складала, складала, але і до ранку не зшила
У єдиний малюнок, малюнок єдиний... на двох...
Щось і ранок сьогодні... це ж треба... і той забарився,
Хоч боялася вперше побачити сонце... сама...
І за ніч прохолодну... мені геть ніхто не приснився,
Було темно і страшно, немає... немає... нема...
- - -
бр-рр... насквозь прямо пронизывает, особенно после второго прочтения. очень хочу надеяться, что это от лица ЛГ написано.это страшно, когда чувствуешь чужую боль и не в силах помочь, даже облегчить немного. что тут скажешь ещё...
