"...і це життя нічого не варте"-
вона повторяла мені день у день.
Клянуся, хоч візьміть і ударте,
нікому таких не бажаю пісень.
Нейрони, моменти і фрагменти
у жертву забрав безжальний час,
поки збирала прокляті я центи,
тріхи ближче до штату Техас.
А очі кольору синього неба,
поволі затягував сивий туман,
який і не знав, як ж мені треба,
ці очі, щоб бачити світ-океан.
Я поверну́лась просто до неї,
разом дивитись як плине життя,
глянути пару кімнат галереї,
поки не скинуло листя віття.
І це життя нічого не варте,
якщо я залишусь без неї одна.
Клянуся, хоч візьміть і ударте,
без мами не прийде до мене весна.