Поміж полів у дивнім буйноквітті
Лежить напівживе моє село,
А понад ним нависло лихоліття…
Таке лише під мор страшний було…
А ще ж недавно – сад при кожній хаті
І аж до ранку щебет солов’їв.
Ні, не були двори тоді багаті,
Та хати, мов гриби, росли нові.
Проснеться, було, ранок в синьоросах,
А навкруги – нові уже пісні:
То з травами стальні змагались коси,
Покоси навертаючи рясні.
Почується дійничок дзенькіт, відер,
Й мелодія доїльна молока…
Ще, склавши крила, у ярку спав вітер,
Поки пастух зі скотом не злякав.
Не сонце – півень селянина будить,
Вечірні плани проганяють сни…
Мов мурашки, у клопотах і люди,
Хоч їли борщик з горщика пісний.
Далеко роки ті вже відлетіли,
Нап’явши вільні крила й дітворі,
Хатини теж давно осиротіли,
Стежки заспоришились до дворів.
Коли ж розгубить вечір перші зорі,
Лиш де-не-де засвітиться й вікно…
Хто винен в цім? Реформи непрозорі?
Чи ми самі? Мені не все одно.
1.01.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
Ой Ганнусю, не тільки Вам не все одно !!!
Болить душа за Батьківщину і велику і маленьку.
А тішить душу лиш одне, віра що зникнуть зайди і
заброди з Украіни і Украіна-Ненька розквітне.
І співатимуть села і радітимуть люди життю.
Спасибі за прекрасний вірш.
Щастя, здоров"я, натхнення в Новому році.
З Новим Роком !!!
Так повинно бути у кожного, причетного до життя на цій планеті! Браво, землячко! 
Боляче за село , яке вимирає... 
