Кохати так могла вона (Надії Никонівні та Левку Григоровичу Лук’яненкам присвячую) .
Вона кохала вперше у житті
І почуття несла те, мов святиню,
Страждаючи від КДБ-катів,
Утратила зерня своє – дитину.
Кохати так могла лише вона,
Й Бог не дарма ім’я їй дав – НАДІЯ,
Їм оголошена системою війна –
Вона ж, немов дитя, життю раділа.
Ось розстріл термін замінив новий…
Чи Мати Божа крок той освятила?
А, мо’, то час, чекаючи, стомивсь,
Й поселення вже вільне засвітило.
Літа промчали в долі на крилі.
Вона жила, і очі, мов весніли.
Служили вдвох вони своїй землі,
Й узором дивним зморщечки рясніли.
Вона кохала. Й він її кохав.
Розлука й віддаль душі їм грубили,
Не боячись ні Бога, ні гріха,
Й кохання без жалю… таки убили.
27.05.2019.
Ганна Верес (Демиденко).