|
/ Віршована розповідь /
У село, жити перебралась, довкола краса,
Закохалася зразу, біда, у очах роса,
І вже сльози від щастя, скажу, буду не одна,
Думки вдасться заміж вийти, то ж тепер не сумна.
Від сусідів, ледь не мліла, відразу від двох,
Заболіла головенька, серденько тьох-тьох,
Іван чоботи начистив, у дитсадок вже йду,
Степан вечором з роботи, стрічав на біду,
А чи може, то на радість, обох дуже люблю,
Нехай інших бере заздрість, я від них кайф ловлю.
А от вчора, по обіді, ми разом чай пили,
Аж криве, бліде обличчя і зуби заціпило,
О, постриглись, бачу обоє й думаю собі,
Ну, як півні,щоб не побились, кому сказать –НІ.
У очах, у кожного злоба немовби маяк,
От біда, кого вибирати, не можу ніяк!
Іван стільчик, підставляє, Степан руку трима,
І вже чай наливає, я втішаюсь обома,
Вечорові гості часті, по сто грам смакують,
І пісень, потім заводять, сердечко лікують.
Нині доні набридли, ой хитренькі ж гості ці,
Хай нарешті б зрозуміли, що часи не прості,
Треба вибір вже зробити і автівку купить,
Мені й мамі догодити, чи це зможуть зробить?
За столом, вона так хитренько на всіх погляда,
Сміло пальцем посварила,» Може вже досить ма?!
Тобі нащо, відразу двоє, давай вибирай,
Хто автівку подарує, тоді й розмовам край!
Той й виходь за того заміж, ми будемо круті,
Тут п`ють чай, їдять цукерки, чи можливо скупі?
Догоджати скільки можна та пельмені ліпить,
Мені так надоїло, всюди ногами ходить,
Уже осінь на порозі, скоро в школі дзвінок,
Мала швидко у дитячу та й принесла вінок,
« Гайда свАтайте, давайте, я вам маму віддам,
Хто ж із вас, не згідний зі мною, залишиться сам!
Іван чуба куйовдив, у двері, швидко й хода,
Засіяв, Степан як сонце, «На це моя згода!
Дорогу, правда не куплю, маю лише на Джип,
Геть від радості, він тієї, здалося охрип.
Наче рак розчервонівся,»Ой, доню, дякую!
Я боявся наважитись, ти вибач пню цьому!
Вона ж очі, десь повела, враз погляд лукавий,
«Ти на нього не схожий, скажу, дядько ще славний!
І я те ж, як підросту, собі знайду схожого,
Щоби красень й не скупий, для мене пригожого!».
Ото доня, що сказати, аж кров до обличчя,
Чи сміятись,чи стерпіти?- « Мо» є протиріччя?
Осмілів Степан і сказав так весело, гучно,
«Тоді завтра й до РАКСу, підем благополучно!»
І не думала й не гадала, ні я, ні доня,
Що в селі, випало жити жити, знать тут моя доля,
Де ж сміливості набралась? Я й сама дивуюсь,
На вік думи дорослі, та я нею пишаюсь.
Червень 2019 р.
ID:
844255
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.08.2019 17:34:41
© дата внесення змiн: 06.09.2024 05:41:20
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
