Стежки обростають іменнями пунктів призначень.
Ідей недолугих не бачить у лузі мета.
Долужитись хочуть, шукають натхнення – незрячі.
Дорогу в нікуди з’їдає думок кислота.
Не ходять юрбою втішатись заквітчаним полем.
У леті пелюсток – капіж споконвічних льодів.
Ромашкам відома далека пінгвіняча мова:
Зневірені ходять по колу, Любов – по воді.
Перекотипольних загубить у всесвіті вітер,
Перевіднорельсних віднайде несправність гальма.
Щоразу спочатку без шифру пінгвінячих літер –
Дорога без назви. По колу. В нікуди. Дарма!
Люблю – не люблю, та люблю! Не люблю не любити!
Душа пелюстково дощить. Визріває ім’я.
Ромашкове поле на водах її Антарктиди,
І стежка до себе, щасливого власного я.
