Максим Богданович Була колись пора: гуділа завірюха
Була колись пора: гуділа завірюха
І замела мого минулого сліди.
Затихла вже вона... Роки йдуть назавжди,
А все не б’ються крила духу –
Куди тепер іти? Куди?
В душі горить вогонь нудьги, страшний, неспинний, –
Чи джерелом пекучих сліз його залить
І серце плугом мук жорстоких зборознить?
Мо’ зійдуть там надій зернини!..
Куди ж іти і що робить?
Максім Багдановіч
Была калісь пара: гучэла завіруха
Была калісь пара: гучэла завіруха
І замяла маей мінуўшчыны сьляды.
Усьціхла ўжо яна... Плывуць у даль гады,
А ўсё ня б’юцца скрыдлы духа:
Куды цяпер ісьці? Куды?
Ў душы гарыць агонь нуды – пануры, чорны.
Ці мне крыніцай сьлёз сваіх яго заліць
І плугам цяжкага мучэньня сэрца ўзрыць? –
Мо ўзойдуць там надзеі зёрны!..
Куды ж ісьці і што рабіць?
