Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Тарас Шевченко Слова немилі, злі й занадто вже зловонні –
“какаяразница” – зронив Головсовок.
Й сміються весело дуби руді, коронні,
і плачуть гірко голуби на підвіконні,
до сиру в мишоловці не зробивши крок.
”Какаяразница” п’янить уми зелені.
”Какаяразница” росте і вглиб, і вшир.
”Какаяразница”, Бандера ачи Ленін.
”Какаяразница”, якої масті мир.
”Какаяразница” – пухлинна незбаненна.
Яка релігія і що в нас за народ?
”Какаяразница”– яка у нього мова:
від Ірода далеко не котивсь урод,
але потрапив у чужий він огород –
його б злизала краще язиком корова!
“Какаяразница” і “настамнет” в Оман
злетілись, щоб свої нагріти мертві душі,:
“Какаяразница” викохує обман,
й гримить у світанко́вім небі Тегеран –
сенсації летять в ефірі і на суші.
...“Та неоднаково мені”– сказав Тарас,
а ми є джу́ри й характе́рники Тараса.
Вже втік один в Моксель у грізний час,
покаже булава Богдана й на цей раз,
яка у нечестивців має бути траса.
З ”Какаяразницею” нам не по путі:
не бути алогізму – “в мишоловці” миру.
Слова ж Тарасові – і мудрі, і святі! –
як клятву мовлять на могилах друзів ті,
хто не вподобає копійчаного сиру!
14.03.2020