Залишаючи мрії, у спогад запхавши,
Покидаю минуле, пів душі віддірвавши:
Відкраяла, вирвала, адже не стерти...
Вирушаю, не даючи жалю себе зжерти.
Не знаю як довго, скільки зможу пройти
І чи вдасться там втіху собі віднайти,
Щоб забути аж зорі, під якими літала,
І забути те пекло, що колись відчувала.
Глибоко в серці зберігаючи рай, тепло,
У побитій душі я несу, наче крихке скло
Любов – найстійкіша опора буття...
Залишаючи мрії, я іду у майбутнє життя.
