Ніч, розтривожену місяця повного світлом,
Ваблять перлинністю форми, приховані вдень.
Дум кострубатості в зоряній матриці стигнуть.
Сни засипають плоди емоційних пожеж.
Впало червоне із райського саду на блюдце –
Пестить цілунками срібло, веде по каймі.
Що так ретельно – торканням до снів не збагнути –
Місяць ховає на темній своїй стороні?
Морок, чи море мелодій небесного співу?
Лоскіт піщинок-вібрацій космічних глибин?
В час повногруддя не варто чекати на хвилі.
Обрис відкритої мушлі – повторення крил.
В леті наповнює душу солоне прозріння:
Світло крізь кокон росте видозміною форм.
Крила метелика — саду весняне цвітіння.
Місяць ховає, з зворотного боку, любов.
дякую!
Надзвичайно 
