У сірій свитці ходить Листопад...
Хоч і давно гілля безлисте, голе,
Та гостро пахне яблуками сад
І збіжжям пахне післяжнивне поле.
Земля моя! Осінній кругогляд –
Туманів піна у небесних полах,
Міраж доріг, задумливість левад,
І жовте листя бронзовіє долом...
Тебе очима миттю я обвів,
Цілком від здивування онімілий:
Дощі ось тільки глухо прошуміли,
А в рунах лан смарагдами розцвів...
Здається, – полотно митець умілий
Так бездоганно фарбою покрив.
Алecь Звoнaк
Радзіма
У світцы шэрай крочыць Лістапад...
Хоць і даўно ні лісціка на голлі,
А востра пахне яблыкамі сад
І збажыной прытомленае поле.
Зямля мая! Асенні далягляд –
Туманаў пена ў неба у прыполе,
Міраж дарог, задумны шэпт прысад
І жаўталісце бронзавае доле...
Цябе вачыма абягу угрунь,
Суздром здзіўленнем шчасным анямелы:
Дажджы вось толькі глуха прашумелі
И праступіла ізумрудам рунь...
Здаецца, тонкі колер акварэлі
Паклаў мастак на палатняны грунт.