Максим Богданович, Сонет: На темній гладі сонного болота
Ne ris point du sonnet,
o critique moqueur.
S.-Beuve*
На темній гладі сонного болота,
Біліший, ніж у небі сніг ясний,
Цвіт білих лілій розпустивсь рясний
Між очерету чорного бридоти.
Скрізь цвіль і бруд, – розводить гниль спекота,
Та не забрудить барви мул грузький,
Хоч там пливе порою змій слизький
І ржа лежить, неначе позолота.
Тепер це досить тванисте багно:
Гниль сотні літ збираючи, воно
Смердючим плином щедро вгодувало
Росистих квітів неземну красу.
Молись же, щоб із милості сховала
Тут смерть свою безжалісну косу.
*Не смійся із сонета,
о глузливий критику.
Сент-Бев (фр.)
Максім Багдановіч
Санэт: На цёмнай гладзі сонных луж балота
Ne ris point du sonnet,
o critique moqueur.
S.-Beuve*
На цёмнай гладзі сонных луж балота,
За сьнег нябёснай вышыні бялей,
Закрасавалі чашачкі лілей
Між пачарнеўшых коранёў чарота.
Ўкруг плесьня, бруд, – разводзіць гніль сьпякота,
А краскі ўсё ж ня робяцца гразьней,
Хоць там плыве парою сьлізкі зьмей
І ржаўчына ляжыць, як пазалота.
Цяпер давольна топкае багно:
Гніль сотні год зьбіраючы, яно
Смуроднай жыжкаю узгадавала
Цьвятоў расістых чыстую красу.
Маліся ж, каб зь літоўнасьці стрымала
Тут сьмерць сваю нязвонкую касу.
* Ня сьмейся з санэта,
о зьдзеклівы крытык.
С.-Бёў (фр.)
