Уривок з повісті "На зупинку раніше"
Дідусь надто гостро відчував біль інших. Він весь час переживав за Софійку, щоб вона не простуджувалася, щоб вона своєчасно їла, і тільки смачне, і тільки свіже. Коли вони йшли на прогулянку ранньою весною, а погода була мінлива, дідусь брав з собою шапочку і тепле пальто, і не встигав задувати холодний вітер, як дідусь відразу переодягав Софійку. Софійці це не подобалося і вона сварилася. Але дідусь кожен раз переконував Софійку, що здоров’я потрібно берегти, бо це найцінніше багатство в людини, так говорив ще грецький філософ Аристотель. А великий німецький поет Генріх Гейне казав, що найбільша краса в людини, це її здоров’я.
Дідусь в минулому був вчителем математики і славився тим, що мав розвинену творчу уяву і міг в умі розв’язувати геометричні задачі, малюючи теж в умі малюнок до неї і виконуючи додаткові побудови.
Він дуже хотів, щоб у Софійки було розвинене логічне мислення (а вона ще не ходила до школи), і тому кожен раз задавав їй задачі. Найпопулярнішими з усіх задач у нього були задачі про кишені.
- Ну, Софійко, - посміхаючись говорив дідусь і від задоволення потирав руки, бо він дуже любив задавати задачі, - у тебе в правій кишені лежать три цукерки, а у лівій – на дві менше. Скільки цукерок у тебе в двох кишенях?
Софійка ще довго сперечалася з дідусем, що могло лежати в її кишенях, чи яблучка, чи цукерки, чи горіхи. В кінці кінців сходилися на тому, що лежали горіхи.
- Ну, нехай будуть горіхи, - бурмотів дідусь, - невже це не однаково?
- Не однаково, - заперечувала Софійка. Вона трішки задумувалася над задачею і відповідала правильно. Дідусь був задоволений.
Поступово вони перебрали всі варіанти задач на дві кишені і дідусь вирішив перейти на три кишені.
- Нехай тепер, Софійко, у тебе в першій кишені лежало п’ять горіхів, у другій - на один більше, ніж у першій, а у третій кишені на два менше, ніж у другій. Скільки горіхів лежало у трьох кишенях?
Софійці, звичайно, не дуже хотілося розв’язувати, як на її думку карколомні задачки, і тому вона яро сперечалася з дідусем.
- У мене не має третьої кишені, - говорила вона, показуючи на свою кофтинку.
- А ти уяви, що є!
- Не можу уявити, бо її нема!
Тоді дідусь пустився на хитрощі. Коли Софійка лягла спати, він попросив бабусю, щоб та пришила на Софійчиній кофточці нагрудну кишеню.
Коли Софійка трішки підросла, дідусь почав займатися з Софійкою фізкультурними і гімнастичними вправами. Змушував її качати прес. Він говорив, що саме основне для дівчини, це виробити правильну осанку і струнку фігуру.
- В житті всяке буває, потрібно вміти в екстремальних випадках захистити себе, - говорив дідусь і вчив Софійку японським прийомам рукопашного бою, відпрацьовувати акцентований удар, показував больові точки в людині. Потім включав музику, показував рухи і заставляв її танцювати вальс, танго, сучасні танці.
Дідусь не був майстром, в принципі, нічого не міг робити, все життя хворів, але що парадоксально, у садибі все зробив власними руками: і пічки, і груби, і перестінки, і огорожі, і клітки, і літню кухню, і веранду, і ще дещо.
Головною в домі була бабуся. На ній трималося все: і господарство, і город, і харчування, і базар, і всякого роду робота, якої, як відомо, на селі вистачає по шию.
Тим не менше, вона любила і відпочивати. Коли вона вже стомлювалася так, що не могла навіть і кроку ступити, вона лягала на свій любимий диванчик і розгадувала кросворди. О, бабуся була великим майстром розгадування кросвордів. В її чудовій пам’яті зберігалось тисячі всяких термінів, рідкісних слів, приказок і висловлень. До того ж вона не просто читала, а поглинала безліч книг. Софійка вечором любила забиратися до неї на диван. Тоді бабуся відставляла свою книгу, діставала Василя Сухомлинського і читала їй маленькі історії і казочки для дітей. Софійку вразило одне оповідання про дівчинку, у якої мав бути день народження. Там дівчинка тихенько говорила мамі, щоб гості не чули:
- Нехай бабуся з нами за стіл не сідає.
- Чому? – здивувалася мама.
- У неї руки тремтять. З ложки капає. Подружки будуть сміятися.
Мамі стало зле. Вона зняла білу скатертину зі столу і сказала гостям:
- Іменинного обіду не буде. Бабуся нездужає. А тебе, дочко, вітаю і бажаю одного: бути людиною.
Софійка обняла свою бабусю і сказала:
- Бабусю! Коли в тебе будуть руки тремтіти, я тебе буду з ложечки годувати.
Бабуся заплакала і сказала:
- Дякую, внучко!
Бабуся вміла і любила готувати різні страви та такі смачні, що навіть у сні такі не можна побачити й покуштувати, а то навіть й пером описати. Їх не перелічити. Та все таки були серед усіх страв такі, які вона найбільше любила. Перше місце займали її фірмені нудлі. Для їх приготування бабуся брала великий казан. Кришила туди м’ясо, почировок, сало, цибулю і піджарювала. Чистилася картопля, кожна розрізалася на чотири частинки, присолювалася і висипалася поверх шкварок. Софійка урочисто добавляла туди склянку води.
На кислому молоці бабуся місила м’якеньке тісто. Потім розкачувала його у великий тонкий корж. мастила його олією і на ньому розмазувала злегка підсолений сир з яйцем. Корж скручувала в рулет як вертуту, різала на маленькі частинки, так звані нудлі, і складала їх руками на картоплю в казан. Софійка їй допомагала. Казан бабуся закривала кришкою і не дозволяла нікому її знімати. Нудлі тушилися на маленькому вогні до повної готовності. Лише в кінці бабуся знімала кришку, казан швидко перевертала і висипала його вміст в миску.
- А чому казан потрібно перевертати в миску, а не брати з казана в тарілочку? – питала Софійка.
- А тому, що при цьому зажарка обливає рівномірно весь висипаний вміст. Нудлі і картоплю так легше діставати і макати в зажарку.
З миски розносився на всю кухню ароматний непередаваний запах.
Вся сім’я вже сиділа за столом і з нетерпінням, з вилками в руках, чекала цього історичного моменту, коли бабуся подасть миску. Нудлі слід їсти тільки гарячими, тоді вони надзвичайно смачні.
Ще бабуся готувала вареники, тонкі, тонкі, такі, що начинка просвічувалася крізь тісто. Крім бабусі такі вареники в селі ніхто не готував. Вареники з сиром вона змазувала злегка свіжим селянським маслом, а вареники з картоплею і з капустою – олією. На стіл ставилася миска зі сметаною. Кожен вилочкою брав вареник і макав його у сметану. Він був такий ніжний, що розтавав у роті.
Софійка теж ліпила разом з бабусею вареники. По зовнішньому вигляду вони дещо відрізнялися від бабусиних. Софійка потім у мисці відшукувала свої вареники, їла їх і серйозно говорила, що вони найсмачніші.
На жаль, роки ідуть, а для стареньких вони летять. Один за одним пішли з життя дідусь і бабуся. Софійка дуже сумувала і плакала. Потім сусіди їй говорили, що бачили, як по подвір’ю ходили два білосніжних лебеді. Собачка при цьому на них не гавкав, а тихенько скавулів. Вони повільно обійшли все подвір’я і довго ходили по городу. Потім злетіли, зробили круг над садибою і з тужливим криком-плачем зникли у блакитному небі.
ID:
873682
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.04.2020 17:38:13
© дата внесення змiн: 04.05.2020 07:43:59
автор: Володимир Бабієнко
Вкажіть причину вашої скарги
|
як хороше ти це написав, дорогий друже..в твоїх словах-тепле сонячне добре Літо...читаєш-і опиняєшся Там, серед твоїх сторінок...дякую тобі... і, за Сухомлинського-теж..
