Євгенія Янішчиць , То темний бір, то негустий лісочок
То темний бір, то негустий лісочок,
То – золотого поля оболонь.
Спали мене, як чорновий листочок,
Але й тоді воскресну крізь вогонь.
Не поспішай же руку на прощання
Подати.
Як тривожно час летить!
Це подиху знемога чи світання?
До вечора – чи спромоглась дожить?
Я з відчаєм вже проганяю стому,
З дощу сліпого образ твій ліплю.
Лише тобі, мій боле, більш нікому
Я й перед смертю вимовлю: люблю!
Яўгенія Янішчыц
То цёмны бор, то рэдзенькі лясочак
То цёмны бор, то рэдзенькі лясочак,
То — залатога поля абалонь.
Спалі мяне, як чарнавы лісточак,
Але й тады ўваскрэсну праз агонь.
Не паспяшай падаць на развітанне
Руку.
О як трывожна час ляціць!
Дэпрэсія дыхання, ці світання?
Да вечара — ці доліла дажыць?
Я ўжо адчайна праганяю стому,
З дажджу сляпога вобраз твой ляплю.
Табе, мой боль, табе — і больш нікому! —
Я й перад смерцю вымаўлю: люблю.