Лишалася тінь,
Та й та несподівано зникла:
Фотонів чуттів
Забракло хранителям світла.
Годинник з піском
Крути-не крути – не обернеш
Пустелю на дно:
Китів клич не ввійде між ребра.
Столика нудьга
Єдиною стала в обличчі –
Заплутана гра:
На лови не йде і не кличе.
Прийшла та й сидить.
В торбину закинула світло –
Там море шумить,
Пустелі медузами квітнуть.
Співає вітрам,
Самуми здіймає пекучі,
Регоче мара –
Той сміх, наче голка, колючий,
Мов протяг, мов гість,
В обпалені спогадом щілі
Заходить та їсть
Фотонові крихти вцілілі.
Примари китів
Збираються тінями в хмари.
Ще трохи і грім
У небі похмурому вдарить.
Ні! В дерево мрій
Пітьма забуттям не поцілить:
Душі оберіг,
Безсмертя – любов при надії.
Не торба в нудьги –
Мале китеня з мішковини
Увись до батьків
Крізь блискавки сяяння лине.
Всміхнулась журба,
Чуттів повитуха – час треби,
Й на сотні облич
Зірками розсипалась в небі.
Чудова чуттєва поезія 
