Уже й до мене осінь в вікна стука,
А я для неї двері відчиню,
Навіть подам, як подрузі, їй руку
І слів жалю за літом не зроню.
Сприйму все так, як і належить людям,
Зрадію, що пізнаю і її,
За нами Боже око стежить буде,
Відкрию таємниці їй свої.
Доба осіння тим і є цікава,
Що вже позаду тисячі доріг,
Дрібницею стають багатство, слава,
Є час, щоб відмолити власний гріх.
Здоров’я лиш стає пріоритетом
І у родині повсякденний лад.
Те не важливо, чи ти став поетом,
Важливо, дух міцнів щоб, як булат.
Хоч котяться повільно дні і ночі,
І глибина думок зовсім не та,
Й хвилини радості і рідші, і коротші,
Але ж які прекрасні ці літа!
7.09.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
