Народе мій, ти вистояв в віках,
Хоч зазіхали з півночі й зі сходу:
І пОляк тебе нищив – не лякав,
І турок чисті каламутив води.
Гартований і болем, і вогнем
Не раз ти падав, знову підіймався,
Волом трудився на землі й конем,
Але із волею навіки повінчався.
Ніс крізь віки червоно-чорний стяг,
Бо вибирав між волею і смертю,
І закипали кров’ю на вустах
Слова, котрі і час не міг істерти.
А потім ще один ти стяг підняв,
Де колір неба й сонця золотого,
Щоби не знала голоду рідня,
В нім колір хліба житнього, святого.
Та знов поповз на тебе старший «брат»,
Щоб найдорожче в тебе відібрати:
Хліб, волю й мир. Цей трьохсотлітній кат
Не був, не є й не буде тобі братом,
Адже кайдани він готує й грати.
Народе мій, ти вистояв – не зник,
Хоч рясно шлях засіяв свій кістками,
Викреслюєш потроху і «язык»,
І дивлячись на тебе, світ принишк,
Весь подивований твоїми вояками.
24.11.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
