Ніч чорний свій накинула покров,
Приспала ніч пустелю, о царице!
Але твій погляд – вогняна зірниця,
Твоє знамено в світі – це любов.
І з жахом переможеної жриці
Упала ти в розхилений альков, –
Останній стогін і останній зов!
Завила з ночі жадібна левиця.
Та пурпур на вустах твоїх лежить!
І в погляді любов іще біжить,
А образ твій – це бронза із агатом.
Північний час розносить сон і злато,
І тихо шепче, наче плаче, Ніл,
Астарти шал розливши доокіл.
Людмил Стоянов
Смъртта на Клеопатра
Нощта заметна черния покров,
Нощта приспа пустинята, царица!
Но твоя взор е пламенна зорница
И твойто знаме над света - любов.
И с ужаса на поразена жрица
Припадна на открития алков:
Последен стон, последен тръпен зов!
И жадна из нощта зави лъвица.
Но пурпура на устните стои!
И погледа все тъй любов струи,
А образът е бронзово-ахатов.
Среднощний час разлива сън и злато
И бавно шепне, сякаш плаче, Нил,
Астарта възгоряла отразил.
