Коли повертаюсь
Я у недалеке минуле,
Й гублюся в думках
Про Вкраїни найтяжчі часи,
Болить мені те,
Як народ бідолашний мій гнули,
І часті молитви
Здіймалися в небо:
«Спаси!»
Німіла земля
Від сльози і гіркого ридання,
Ту пив гіркоту
Полинову залишений рай.
Не мали часу
Українці і на сповідання –
Вивозили їх
У далекий незвіданий
Край.
Коли тепер чую
Жалі за Радянським Союзом,
То хочу почути,
Чому, й маю свій аргумент:
А чи смакували
Ви хлібом гливким з кукурудзи?
А знаєте, як це –
Зустріти від голоду
Смерть?
Ви мали життя
Без гучних депортацій, арештів,
Коли не на тілі –
В душі випікали тавро?
Отож не один,
Хрест на груди поклавши. « Нарешті, –
Сказав, – ми є вільні,
Як вільні вітри
І Дніпро!»
14.09.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
