Барвінок Ваш усе цвіте –
Милує око до морозів.
І я люблю його за те,
Що він – дитинства відголосся.
Бабусю, погляд Ваш горів,
Коли про квіти дбали сині.
Без Вас так порожньо в дворі –
З барвінку падають росини.
П-в.
Не чує холоду барвінок до зими.
В уяві бачу я дитинство, мов в дзерка́лах.
Вертаю в день, де з Вами знову разом ми
Хрещату квітку біля тину вдвох чекали.
Тепер вже знаю, що життя – коротка мить,
І восени усе частіше я журюся.
Не чує холоду барвінок до зими –
Я зрозуміла тільки зараз Вас, бабусю…
...Ваш барвінко́вий синій тин
Немов зв’язок із небесами.
Хоч відійшли Ви в засвіти,
Та в синіх квітах – завжди з нами.
Бабусю, дякую за все!
І хоч в житті Вас не зустріну,
Відлунням голос донесе:
- Не чує холоду барвінок…
Холодом проймає душу,
Сльози течуть із очей.
Дуже любила бабусю,
Не доспаних стільки ночей.
Ми з нею були одне ціле,
Була мені мов подружка.
Робили з нею все сміло,
Із нами лишилася дружба.
Нехай Земля буде пухом та зеленню вкриє трава, не росте бур'ян на могилі.Вона для мене завжди жива! Натхнення Вам, дорога Маринко і море удачі!
До болю зворушлива пісня, Мариночко! В дитинстві і в юності я кожної весни ходила з матір"ю оправляти могили на кладовищі: вони всі буди повиті барвінком. Потім уже стали ставити гробниці і пам"ятники, та в моїй пам"яті залишився той голубий барвінковий цвинтар. І біля кожної хати цвів барвінок! У Вашому вірші - пам"ять про бабусю і її життєву науку.
хай буде у тих, хто вже пішов у вічність - Царство Небесне. А всім живим - здоров'я. І пам'ятати минуле. У ньому - багато мудрості.
Дякую за спомини, Катрусю!