« В житті лиш раз буває
надцять років...»
Ретро
Ми наші ролі знаємо напам’ять...
пливли човни... ламалося весло
і миті, що і радують, і ранять
як це було... і наче й не було.
Ось ми зі сцени ідемо додому
по різні боки вулиці села...
іще тоді... і сорок літ по тому
це, наче, репетиція була.
Як і на сцені в ролі тої ночі,
що викресала на останні дні
опало-карі в позолоті очі,
які ще усміхаються мені.
У мене роль аматора завіси...
Як і тоді, мені ще видно відси,
якою ти чарівною була...
які солодкі крихти зі стола...
коли я заховався за куліси,
а ти мені принесла... що могла.
Остання роль
« Не забувай того,
що приснилось...»
Юність
Була б і я надією твоєю,
якби не залишилась назавжди
цикутою цілющої води,
якої не жаліє Панацея.
Я не була тією однією,
яка рятує душу від біди...
душею ти і досі молодий,
а я уже давно бабуся-фея.
Та буду ще у пам’яті жива
і неприступна як високі гори...
ти – лицар без догани і доко́ру,
я – незабудка, мрія, сон-трава...
на півночі тече твоя Нева,
а мій Дніпро біжить у Чорне море.
