|
Вдивляюся у сьогодення, у ледь притрушений білим снігом Край, а призма часу мимовільно переносить мене у інший Край, де на розлогих купинах росли ще зовсім молоді дерева, посеред яких кожної весни хлюпалась чиста вода з качиними човниками, котрі повільно пересувались поміж купин, маневруючи у воді малими лапками, а втомившись вилізали на твердь, потішно стріпуючи із мокрих крил воду, що веселими бризками розліталась навсібіч.
Край був одним з кілька сотень метровим, з декількома бродами, невеличким рукавом нашої основної річечки, котру так і називали - Річка. Річка брала свій початок відразу побіля хутора Наїздово, з одного із підземних болотних джерел, що з далеких глибин пробились на поверхню.
Один із крайових бродків перетинав вуличну дорогу, чим залишив на все згадку про себе, бо мама, тато був на колгоспній роботі, керуючи двома коровами, запряженими у повний віз сухої хвої, де поверх хвої ще сиділа і я зі старшою сестрою, не змогла переїхати його без пригоди. Віз перекинувся, накривши нас з головами колючою хвоєю, викупавши, при тому, у розбовтаній коров’ячими ногами, брудній воді.
Та те, згадуючи нині, викликає тільки усмішку, як і те, що дітьми ми були ще й самогонщиками.
Самогоноваріння на Волині у домашніх умовах 70-тих років 20-го сторіччя було хлібним, тобто, у великих чавунах у печі кип’ятилась вода і виливалась у дубові бочки. До води, до стану густого тіста, поступово домішували житню муку, вкидали, розведену водою, кілограмову пачку дріжджів та цукор, накривали бочку товстою рядниною, щільно обперізували вірьовкою та ставили у тепле місце на неділь чотири для бродіння, аж до того часу, поки поверхня бражки не покриється спокійною, ледь мутною, водою. Потім бражку заливали у бражник самогонного апарату та, при підтримці деревного вогню, виганяли, а перегнану брагу використовували, як корм для худоби та свиней у домашньому господарстві.
Одного разу того хлібного перегону напилися наші кури, та й попадали неподалік на бочки, думали, пропали кури, а вони протверезіли і побігли бадьорі подвір’ям, шукати собі якогось корму.
Така горілка легко пилася і здавалась зовсім слабкою. Людина мислила тверезо та ноги не слухались, заплітались і вели, після гарного чаркування, додому, то вліво, то право, а то і під придорожній кущ чи під копичку.
Самогоноваріння злісно присікалось міліцією, тому гнати приходилось і ночами, бо в день із шопи дим видно здалеку. А, коли наставало тепло, самогонний апарат розміщували серед дерев. От Край, як відступала весняна вода, і ставав тією ідеальною схованкою, де можна було горілку гнати спокійно. Зелень молодих дерев добре маскувала дим, котрий повільно розсіювався між листяних крон.
Інколи батьки доручали і нам, дітям, підкидати у буржуйку дрова, бо повільний вогонь під бражником мав горіти безперестанку, аж доки гонка, спиртові пари, що у процесі підігріву віднімались доверху та потрапивши у мідний змійовик, повністю у ньому охолоджувались і, якщо їх підпалити у ложці, переставали горіти синім полум’ям, добігала кінця.
Міліціонери ж і собі йшли на хитрощі. Коли діти залишались у хаті самі, вони пропонували їм барбариски та просили сказати чи є у їхніх батьків самогонка, самогонні апарати та де те місце, де гонять самогонку.
Солодощі ми брали із задоволенням. Для нас це була розкіш, батьки, зі своєї мізерної зарплатні колгоспника, могли дозволити собі принести дітям одну на всіх жменьку кольорових горошків. А, тут, – ціла цукерка! Та сповіщати міліціонерів про те, що ті хотіли знати, ніхто не поспішав.
Всього по трішки приходиться пізнавати на віку, - краєві світосприйняття: від курйозно-смішного до болюче-приреченого, з відчуттям страху, розпачу і болі, з відчуттям любові, відданості та вірності і виносити, при тому, власний урок життєвості, який у майбутньому знайде продовження уже у наступному поколінні.
09.01.21
ID:
936436
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 09.01.2022 18:36:15
© дата внесення змiн: 17.03.2022 23:23:27
автор: Валентина Ланевич
Вкажіть причину вашої скарги
|