Щось березень нині чогось такий лютий,
Вночі б’є морозом, вдень сніг проліта.
Неначе зима хоче знову вернутись,
Бо ранила ве́сну ця клята війна.
А проліски все ж показались з-під снігу
І білі голівки свої підвели.
Співали веснянки на радість і втіху,
Та вдарив мороз і вони полягли.
Як жаль же було на усе це дивитись,
Здавалося, вже не піднятися їм.
Лежать вони інеєм білим укриті,
Згорнувши прекрасні бутони свої.
Та сонце зійшло і вони всі ожили,
Купають пелю́стки в цілющій росі.
Весні її рани від градів зцілили,
Й війну відганяючи, йдуть по землі.