Нашіптує світу колискову тривога,
Хвилі спокою розгубились у травах,
Давно вже непевною стала наша дорога,
І серця загрузли у буденності лавах.
А вони і досі сміються край битого
шляху-
Яблуні в білому, наче наречені,
Їх очі, ніби не бачили ні страху, ні жаху
Що руки темряви малювали шалені.
Їх гілки все ще наспівують оду Життю
Серед руїни й страждання у сміливому
танку,
В краси й порожнечі терпкому злиттю,
На вістрі ночі вмирання, чутно кроки
Світанку.
Вікторія Болібрух
