Дивлюся тихо за вікном вже літо,
А в серці ще розгублена весна,
Всміхнуся ніжно дивовижним квітам,
Надією, що зваблює краса.
Охоплена чарівністю повсюди,
Боюся щемний спогад ворушить,
У свііті дивнім де блукають люди,
Лікуючись красою кожну мить.
Ох, як мені жорстокість зрозуміти,
Аспектом відобразить почуття?
Замислюсь, щоби просто уціліти,
Гординю вперто вибити з життя.
А серце не пускає, лиш мовляє:
Дарма даруєш ти свою весну,
Краса у них байдужість не здолає,
А тільки знітить істину просту.
Крокую я по світу і вагаюсь,
Розбурхуючи зважені думки,
Аналогічно все-таки стараюсь,
Єднаю мудрість і любов в рядки.
Дивлюся, за вікном чарує літо,
У нім краса приваблива бринить,
Шкодую, що в жорстокості і квіти -
У смутку теж втрачають ніжну мить.
