Її портрет – немов жива картина,
У погляді – краси її перлина,
Де кожен штрих – це витвір майстра-долі,
Вуста ледь усміхаються поволі.
Її портрет – мов полум’я світанку,
Волосся – ніби теплий дотик ранку,
Де вітер ледь-ледь грається акордом –
Нема у ній ні крапельки погорди.
В її очах – безмежний світлий простір,
Немов весна пустила свої брості.
Її красиві перси ваблять погляд –
Чоловіки свій починають розгляд.
Цей образ жінки – втілення гармонії,
Її портрет – це відголос симфонії.
Краса і ніжність мило поєднались –
В поклоні перед нею всі спинялись.
Дивились в очі – милі й чарівні',
Й на щічки, що горіли мов в огні
І хвилювали нас в усі часи й віки,
Як чисті води плинної ріки.
