Тепер, змарнілий духу, кинь міщанські ринки.
Втікай! Сльозяться очі від людського свару.
Лікують спокій нив і міць лісного чару.
У зелені там ждуть на тебе відпочинки.
Тебе обплутають лісних снів павутинки,
Й метелики кругом, що смокчуть мед нектару.
Мовчанням сповнені глибокі прірви яру,
А серед нив тобі наспівують обжинки.
Там важ, як пахнуть сосни, мчаться стрімко хмари,
Як жайвір дзвонить, марять заспані отари:
Хай як у сні – безжурний дух спішить за дивом.
Забудь усе! Розлитись у природі треба!
Зробись дитям і зійдуть ангели до тебе
Із райського спочинку колисковим співом.
Antoni Lange
Las
Teraz, znużony duchu, porzuć miejskie rynki,
Uchodź! Oko się łzawi pośród ludzkich gwarów.
Lekarką jest ukojność pól i leśnych czarów.
W zieleni tam czekają ciebie odpoczynki.
Tam otoczą cię kołem snów leśnych boginki
I motyle, co z kwietnych sączą miód nektarów —
Tam milczeniem bezkreśnem szemrze cichy parów,
A śród pól już ci pląsem śpiewają dożynki.
Tam, waż, jak sosny pachną, jak się chmury gonią,
Jak trzody marzą senne, jak skowronki dzwonią:
Niech jak we śnie — trosk próżny duch ściga marzenia.
Zatrać myśl, pamięć, wszystko! Rozpłyń się w żywioły!
Dzieckiem bądź, a ku tobie zejdą archanioły,
Śpiewając kołysankę raju odpocznienia.