Навстріч ішли, узявшися за руки,
Вона і він – юначка і юнак.
Вони не знали гіркоти розлуки,
Кохання ж пригубили вже, однак.
Він вів її повільно, урочисто,
Здавалось, вибір свій демонстрував.
Вона ж світилась, мов сама Пречиста,
Й те сяйво не вміщалося в словах.
Ще вчора поспішали на уроки,
Де формули втікали геть від них,
А це їх перші самостійні кроки,
В них місця не лишалось для війни.
Дівча тендітне, юне ще, маленьке,
Ступало і не бачило путі…
Він теж під стать їй: стриманий, худенький,
Закоханий уперше у житті.
Я не зустрілась з їхніми очима –
Боялась тінь побачити війни.
І довго мене думка ще точила:
Чи вистоять в штормах життя вони?..
22.06.2022.
Ганна Верес Демиденко.
