не втечеш, якщо в тебе не стане колись вантажу.
не ціпками в'язатимеш, душу впираючи дна.
ти зостався й чекав коли квітень проводив межу
і лишаєшся далі, хоч як божевільна й чудна.
і моїх тарганів не чіпаєш, не труїш, хоча
усі інші жбурляли Аваду, здираючи скальп,
вичищали ба кожну комірку без блиску в очах.
лише ти став їх другом. підходиш, як клавіша "Альт"
ти розбурхуєш чесність, без кисню лишаючи лють.
чи торкаєшся словом, чи тілом гарячим гріхів —
всі кордони і правила в ноги тобі упадуть,
начуватися пізно, бо дні промайнули лихі.
не шукаю святе і з Дарксайдом не стану в двобій,
зрозумій, ви з моїм Люцифером у ногу йдетé.
стану вчителем, гаванню, хочеш — снагою тобі.
хоч примарою снилась, ти зміг упіймати етер.
роздягай не фізично, на спектри мене розклади,
розмальовуй в смарагди вібрації, в біса ту плоть.
ти замінюєш сотні, а то і мільйони владик,
розливаєш по венах і фібрах тягуче тепло.
наш облівіон між магістралей і буйних річок,
ми загубимось, втонемо, ніц не знайдуть до весни.
просто люди і місто для нас і без нас — це ніщо.
ну а нам би від лютого в березень лиш доплисти.
респект! у вас яскрава, незвична манера письма, своєрідне бачення, притягує оригінальність і щирість викладу, цікавий орнамент образів і сплетіння думок. Натхнення вам. Щасти! 
