В схлипі хмільної наївності,
наче тендітний листок,
вчуся у проліска ніжності
і просвітління думок.
Дихаю свіжою хвоєю,
пнуся проз віти у світ
і проживаю історію
ту, що живе первоцвіт.
І зариваюсь у промені,
що розсипає весна.
Думи, зневірою стомлені,
згойдує хвиля ясна.
Згойдуть леготу доторки,
серце під небо несуть.
І розплітаються тороки
істин, що вгледіли суть
В цій неприборканій ніжності,
в цій невимовній красі...
Вчуся у проліска вільності -
першої тої, над всі!
16.03.23
ДОБРЕ Є, ЛЕСЮ!
