Угрузла стежка, вимощена батьком,
Земля її укрила споришем,
Беззахистна під вітром і дощем
Лускою фарбу осипає хатка.
Старезних яблунь витяглося гІлля,
Шкребе лишайник, що заліз на дах,
Трутовиками затінок пропах,
І стовбури кошлатяться струпінням.
Чорніють мітлами кущі, колись медОві,
І ранять ноги дотики сухі,
Поріг встелився ковдрою мохів,
Сумує дім дитинства і любові
Вікониці розсохлі цідять світло,
Здається, груба вичахла лишень,
Табак прянИть із батькових кишень,
І вишивки над образами квітнуть.
На діл хододний боса хочу стати
Прощення попросити в білих стін
За морок, пил і неминучий тлін.
Та з покуті взирає Божа Мати.
Між маків дивних осяває ніжність-
Пробився в шибку промінець тонкий
На Нього, хто припав Її руки,
І обіцяє, як завжди , утішить.
Мега образно!
До щемоти
Яка ж все таки українська мова - чудовий скальпель в умілих руках : і ріже, але так тонко і точно
Lesya Lesya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Тарасе, за таку оцінку! Не думаю, що все, що Ви написали, то про мене. Але усміхаюсь. Приємні хвилини- блиснув тільки що промінчиком мій друг , який перебуває на фронті. Як добре, що в нього є бажання заглянуть на сайт! Значить, не посіріла душа молодого поета!
Дай Бог їм, нашим воїнам, повернутись здоровими і тілом і душею, і творити добро!
Глибоко,змістовно,душевно!Дякую!Гарного дня Вам і натхнення! 
