В село він в’їхав на баскім коні
І очі стрів – дві ягоди тернові.
Вона дістала кухоль на вікні
І подала напитись козакові.
Дві хвилі – для знайомства і розмов.
Дві миті – закохатися у вроду.
Та побратимів свист і стук підков
Покликали хлопчину до походу.
Ті дві тернини – в хлопцевій душі.
Ті дві хвилини – вирок для розлуки.
Сповзла хустина на однім плечі,
Як стан її тримали його руки.
Нехай ніколи сурмами війни
Не діляться навпіл щасливі ночі!
Нехай завжди чекають з далини
Закохані, ясні тернові очі!
