пилок вохристий посипає гладь
туманить дзеркало, щоб небо не дивилось
йому ж бо наші біди не болять
йому байдужа лють людська безсила
а що торкає крижану блакить?
що ріже променем її небесну душу?
що в ній так гаряче палахкотить?
любов і сонце - цінності нерушні
лиш їм скорились холод і печаль…
любові жар і світла дар незгасний
лікують рани і пекучий жаль
щоб ми могли повірити у щастя…
Якщо зазирнули у давнє, і нове буде. В мене, принаймні, так. Ці старі нотатки ніби дають відчуття... спроможності абощо. І знов берешся за ранкові сторінки, а там, гляди, і щось більш-менш гідне виходить.
Любов! Є в неї все! Вона зігріє і вона врятує,
Життя і радість також подарує,
Вона дорожча за все золоте,
Аби ти вірив,що вона святе.
Про неї вже сказали так багато,
Але не все,бо є ще що сказати,
(-щоб ми могли повірити у щастя…-)
Вона від купелі веде нас до причастя.
Може щось не те -вибачаюсь,напівсонна людина може напартачити,але висловлюється з любов'ю і повагою. Бо ще може...щось згадати і на щось надію мати.
Суть і зміст не коментую - тема одвічна, безпрограшна партія для вірша Мене більше здивував ритм і розмір - з середини наче посипалось все. Але цілком можливо, що то просто здалось (тому напровсякий перехрестився)
Ulcus відповів на коментар К0ВАЛЬ, 03.06.2023 - 20:56