Благородство поруч
(Ліна Костенко)
Як гарно сказав про справжність і особливу дорогу Ліни Костенко люблячий нас
диво-поет Микола Вінграновський! Такий поет не сказав ніколи неточного слова…
Серце від Бога! – опісля його виступів не могли виступати! Ніхто!
Казали, що настане неминуче згіршення,
руйнація дива-атмосфери…
А поет Гуцало Євген! Яка висота, думки краса, ще й шляхетність,
лицарство духа… — Теж про Ліну.
І чи є поет в Україні , Росії, Європі – в серці який би не сказав це ж саме про Поета благородного від Бога? Бо благородство щодо Ліни Костенко – як щодо Моцарта і Баха неждано виявляється. Із глибин.
Спостерігаю одне й теж: якщо благородство в глибині відсутнє – вилізе, раніше чи пізніше, те, що є … нечисть…
Важливо сказати це і вустами, матеріалізувати (втілити благородне слово)!
Чи більший Бетховен від Баха, Бах – від Моцарта? Різні світи і космоси: і ніхто не визначав – більший хто?
Хіба визначатимете – що більше: п’ять кілограмів вати – чи п’ять днів?
Апостольськи відпустила би оця брехня – кількісності визначень – якісно-духовних поетів, Бого-цілого світу, в Україні сущих, – спаслася б Україна!
Такою є Поет Ліна Костенко. Благородною. Непродажною. Чесною.
24.04.2010
«Красива жінка», — каже про Ліну Василівну Клим
(Володимир Клименко, поет-драматург і режисер).
Значить — зувсебіч і Божественно вона така і є,
Красива Жінка!
Відпочиньте...
Чи без Богородиці щось ми могли б?
У внутрішніх глибинних серцях ми поєднані в Ній любов’ю...
Ми сюди прислані,
а з’єднані в Христі і Ній суттю, нею й не рушали з місця.
Бо що? Якимось палаючим сволоком ( Україна горить! ) стукне по Ліненій голові —
і зразу — чи то серцем любить? не захолодивсь?? Любить!! В Божій Матері єднання — любов! Розжарюємся!
В критичні роки тримайтесь Христа і народу, в нього є серце,
а кучеряві думочки інтелігенції і керівництв, як і самі вони, гинуть...
Нема становища, в якім людина могла б втратити надію, якщо в неї любляче серце.
Серця чесних хлібодарів знають це.
(із ст.. Геній», 2011)
«Перед подіями, що всіх змітатимуть скоро — люто, люди такі як Бетховен –
єдино зберігають рівноважність духу, вірність своїй совісті.» ( 2011, І.Ш.)
«Дайте нам здорового і квітучого Ігоря Шевчука» – самі ви проситимете, на заміну сіро-холодній Москві, бо й ще нині жодна голова і не вміщує
(їй не вмістити) і,
психологічної варваркою здичавілою буксуючи,
ніяк не наковтається болота –
не отямлюється визнати для себе:
високого нічого в Москві й не було і нема на кшталт Есхіла...
Оселедці намальовані. (2011, І.Ш.)
"Отже, краще пожартувати: оригінальність – це не коли до тебе всі прибігли (сучасники!...), а коли видаєш з незнайомого – і всі втекли".(І.Ш.)
Глупота: визнання – це коли через багато десятиліть-століть безкрилі дозрівають (пуголовки без хвоста…) і в них– радість впізнання: бачу! впізнаю! що ж неясно? всім же ясно…"(І.Ш., прийдеться звикати до правди вибраним)
"Тільки те, що пробиває собі шлях і творчість, хоча керованою, але неспівмірною зі світом силою, залишає страшний слід - Вічности". (про Шлях).
" Не лише висловити темні сфери душі, але в таїні Божій - вираженням і новою змістоформою подолати їх - ось радісна трагедія титана за звільнення душ, у нім нема песимізму". (І.Ш. про Композиторів).
«Носій генія, який пробив культуру, приносить веселість і ставить гладкі зачіски дибки! – в усіх часах він!.. Сучасники ж, маловіри, в скруті, в однім часі, в « ізрядно глупєньком положєніі...»( І.Ш.)
"Єдність могутніх, слабких і Небесних сил, що стремляться в Небо, і при цім чіпляються за землю — ось що в усі століття було в творчості, є, іншого не буде...."
Благородство поруч!
(Миколи Вінграновського і Івана Дзюби)
(вибачаюсь, не знаю, звідки колись взяв уривок, — для себе)
«Майже у тон Макарову висловився Іван Дзюба, який у передмові до вибраних творів сказав: «...Є у Миколи Вінграновського, як і в кожного поета, свої труднощі, творчі проблеми, свої небезпеки. Вони криються почасти там, де його сила.
Істинно сказано: вади часто бувають продовженням гідностей.
Розкуте творче поводження зі словом, радість високої поетичної гри ним інколи небезпечно наближаються до самоцільної забави, показової гімнастики лінгвом’язів, демонстрування стилістичних фігур вищого пілотажу.
Примхлива перелітливість уяви, щасливий дар химерної інтеграції найвіддаленіших і найрізноякісніших душевних імпульсів та актів сприймання часом загрожує перетворитися в автоматичний прийом, у риторичний викрутас, причому може втрачатися відчуття реальних ціннісних співвідношень, неоднаковості ваги супричетних речей і понять (геніальність Івана Дзюби!- І.Ш.), – а звідси вже відкривалася б знадлива, але небезпечна перспектива
«красивої» відписки від справжніх великих проблем доби» .
Проте у цій же статті Дзюба каже, що «в його поезії все «сплутане», але це висока, плідна «плутанина» – суб’єктивне метафоричне осягнення глибинної взаємопов’язаності всього сущого з усім сущим...».
У цих Дзюбиних наче «суперечливих» оцінках нема жодного алогізму. Просто вдумливий та великий майстер художнього аналізу бачить одне і друге,
себто позитивні сторони таланту М.Вінграновського із застереженням певної творчої небезпеки, що може «підсісти» до поета за тих умов, на які Дзюба вказує.
(дякую за увагу до великих осіб - І.Ш., 2023)
Мій коментар на тяжкі питання (на ЛітАкценті):
Операції медицинські часті, одна за другою, на тілі людини – не є смислом життя її,
психічно здорові це ствердять.
Війна, в цьому значенні, не є смислом життя, – не може буть.
Отже, або культура взагалі, або нігілізм взагалі (тотальний), війна недорослі псевдокультурної… і окультизм.
Культура не з’єднана з Церквою – гниття, результат на Сході України.
Світлі думки у творчості піднімають у напрямку спасіння мислення (і людини, і творця)
у Величі з Висот, в раю.
Класики відповідно (наприклад, Ліна Костенко , Микола Вінграновський, Микола Воробйов, інші) душі помочі білярайської, – світла поміч, достеменно.
Білярайські поети – точно миротворці…
якість існуюча.
«Тобі пощастило, тебе Богоматір піднесла» – мої друзі, церковники.
Піднесла із пекла.
Слухайтесь Богоматір,– ясно, корисно.
«Хто підняв меч …».
Думаєте, українські письменники нерозумні? – то помилка.
19.02.2015
ID:
987160
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.06.2023 12:16:50
© дата внесення змiн: 26.06.2023 12:16:50
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
