ЩО ОЗНАЧАЄ ХВАЛИТИ ГОСПОДА:
(при переході від душевного до духовного — Льюіс,
вміє переконувати: чому — ліпше стати християнином)
Кла́йв Сте́йплз Лью́їс — про справжнє значення хвали, яку маємо віддавати Богові.
ЧИ БОГ ПОТРЕБУЄ НАШОЇ ПОХВАЛИ?
…Що ми хочемо сказати, коли кажемо, що «картина заслуговує захоплення»?
Ми хочемо сказати, що захоплення – правильна, адекватна реакція на неї,
і якщо ми так не реагуємо, ми безглузді і сліпі,
більше того – нам же гірше, ми багато втрачаємо.
Те ж саме можна сказати і про красоти природи.
Звідси я і йшов,…поки не зрозумів того, що треба.
Хвалити ( чи, якщо хочете, цінувати) Бога – означає не спати,
увійти до світу дійсності; а не цінувати Його – це позбутися великої радості,
а врешті-решт і усього взагалі.
Жалюгідне і убоге життя тих, хто не сприймає музики,
або ніколи не був закоханий, або ні з ким не дружив,
або не любить читати, або не радіє уранішній прохолоді,
або, як я, не цікавиться спортом…
Але це не все. Бог не лише заслуговує захоплення і хвали,
Він велів нам хвалити Його. Я цього не розумів, поки не збагнув:
коли ми служимо Богові, Він відкривається нам.
Не усе, не завжди, але дуже багато хто «красу Господню» бачить у храмі.
Навіть в юдаїзмі суть жертвопринесення була не в тому,
що люди давали Богові тельців і агнців,
але в тому, що Сам Він давав Себе людям, коли вони це робили;
у нашій же літургії це набагато виразніше, просто фізично відчутне.
Жалюгідну думку про те, що Богові в якомусь сенсі потрібне наше поклоніння,…
спростовують слова: «Коли б я зголоднів, то не сказав би тобі» (49:12).
(Бо і) я не чекаю від мого пса похвал моїй книзі,
і не від всякої людини мені приємна похвала.
Але головного я ще не розумів. Я мислив хвалу як похвалу, схвалення,
яке хтось комусь виражає. Мені не спадало на думку,
що всяка радість сама собою переходить у хвалу,
якщо не стримаєш її з боязкості і делікатності.
Світ тільки і робить, що хвалить і славить: закохані вихваляють коханих,
читачі – улюблені книги, спортсмени …
Я не раз помічав, що
особливо часто і багато хвалять найпокірливіші,
найздоровіші і найрозумніші люди,
а неповноцінні і безглузді хвалять рідко і мало.
Хороший критик знайде що похвалити в недосконалій книзі;
поганий викреслює з літератури…
Якщо відняти надзвичайні обставини, можна сказати, що
хвала –
словесне вираження душевного здоров’я.
Абсолютно не важливо, уміла вона чи ні;
багато любовних віршів так само жахливі, як гімни.
Ще я помічав, що, коли ми хвалимо, ми вічно просимо до нас приєднатися:
«А? Правда? Ні, правда?» Коли псаломщик просить усіх хвалити Господа,
він робить рівно те ж саме, що робить людина,
яка говорить про предмет своєї любові.
Мабуть, ми так хвалимо те, що нас радує,
бо хвала не лише виражає, але і доповнює нашу радість, доводить її до повноти.
Не заради лестощів закохані повторюють один одному, як вони красиві, –
радість їх неповна, якщо вони цього не скажуть.
Коли відкриєш нового письменника,
неодмінно потрібно розповісти, який він талановитий;
коли несподівано побачиш прекрасну долину, просто неможливо мовчати;
коли почуєш хороший жарт, треба ним поділитися.
Звичайно, (прозовими) словами усього не передаси. (!!)
Ось якби написати прекрасні вірші ( ! ) або чудову музику ( ! )
або картину, наша радість була б ще повнішою.
А якби смертна людина могла гідно вихвалити найвище на світі,
душа її досягла б вищого блаженства.
Коли я думаю про це, я розумію християнське вчення
про те, що ангели і блаженні душі славлять Бога на небесах.
Це зовсім не те, що «піти в церкву». Наша «служба» – дуже слабка подоба,
ми тільки намагаємося там славити Бога…
Щоб уявити собі, про що говорить це вчення,
ми повинні припустити, що ми переповнені любов’ю до Бога,
ми просто витримати не можемо такої любові і радості,
вони ллються з нас, хльостають.
У шотландському катехізисі сказано, що призначення людини –
«славити Господа і радіти Йому».
Свого часу ми дізнаємося, що це – одне й те ж.
Повна радість і є хвала.
Коли Господь велів нам хвалити Його, Він велів нам Йому радіти.
…ми налаштовуємо інструменти. Це може доставити чималу насолоду,
але тільки тому, хто хоч якось провидить симфонію.
… і навіть найсвятіші наші обряди – обіцянка, репетиція… вимагають праці,
а радощі можуть і не дати.
Але без зусиль радості взагалі не буде.
«Виконуючи релігійні обов’язки», ми риємо канали в пустелі,
щоб воді, коли вона з’явиться, було де текти.
Я хочу сказати, так буває зазвичай; є і інші хвилини,
і в деяких дійсно блаженних душ їх багато.
Автор: Клайв Стейплз Л’юїс (тут - з сайту «ДивенСвіт», скорочено, бо так хочуть поезія і — крилаті слова!)
ID:
989611
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 24.07.2023 12:10:14
© дата внесення змiн: 29.07.2023 10:21:57
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
