Земля і люди… Скільки світ стоїть,
Вони поєднані взаємною любов’ю,
Що пресом не роздавлена століть,
Освячена не раз великим Богом.
О, скільки горя знала ця земля,
Адже не раз впилася вона кров’ю,
Той вітер зла летів завжди з кремля,
І небо супило свої кошлаті брови.
Сльозами вмився теж народ не раз,
Виношуючи мрію, мов дитину,
І силоньки свої в кулак збирав,
Аби утвердити святе ім’я людини.
Цінуючи свободу понад все,
Синів земля немало вже поклала,
Та віриться, країну Бог спасе –
Ординцям поламає дикі плани.
19.07.2023.
Ганна Верес Демиденко
