Палив я влітку вечорами край вікна.
На розі жінка йшла, нікчемна і сумна,
Доступна всім, як річ поношена на ринку.
А недалеко біля брами для спочинку
Вмостилась дівчинка, затисши в кулачки
Дешевих квітів нерозпродані пучки.
І та, що продавала честь свою щоночі,
Чекала, поки те дитя закриє очі,
І клала милостиню поруч чимскоріш.
О Боже милосердний! Ти її простиш?
François Coppée, Une Aumône
Fumant à ma fenêtre, en été, chaque soir.
Je voyais cette femme, à l’angle d’un trottoir,
S’offrir à tous, ainsi qu’une chose à l’enchère.
Non loin de là s’ouvrait une porte cochère,
Où l’on entendait geindre, en s’abritant dessous.
Une fillette avec des bouquets de deux sous.
Et celle qui traînait la soie et l’infamie
Attendait que l’enfant se fût bien endormie.
Et lui faisait alors l’aumône seulement.
— Tu lui pardonneras, n’est-ce pas ? Dieu clément