Скажи чому заплакані були очі,
Бо тяжко бачити, як ти сумна.
Марніють дні, стають темніші ночі,
А все змінила лиш сльоза одна.
Розмови стали наші прохолодні,
У кожного думки тепер свої.
Гординя наші камені підводні,
Вона у нас з тобою у крові.
Себе переступити так буває тяжко
І визнати провину у собі.
Пробачення просити, це не так і важко,
В коханні не буває боротьби.
Раніш я думав, ти для мене всесвіт,
А я для тебе, мов Чумацький шлях.
Колись я полюбив твій ніжні шепіт
І слухав нашу пісню у серцях.
Чому ж тоді твої намокли очі?
Прошу кохана, більше ти не плач.
Не зрозуміти сльози нам дівочі,
Шепочу в вушко, ти мене пробач.
З тобою разом ми є одне ціле,
Як ти смієшся, то радію я.
Без тебе я, мов жито здичавіле,
Бо ти душі частиночка моя.
10.01.24р. Олександр Степан.
Зворушливо! 
