Твої вікна списані текстами холоду
У жовтій кімнаті чия перспектива змальована,
У симетрії сну, де квадрати підлоги розчавлені
І лежать під ногами скидаючись на трапеції.
Фігура твоя видається мені більш реальною
В метафізиці світла і тіней завмерлого простору,
Де немає повітря, і більше немає потреби, щоб
Крізь дотик бажання постійно тебе привласнювати.
Забирати з собою твою непостійність та випуклість
Теплокровної форми, об’ємного голосу, погляду
Та враз упіймавши тебе у підрамник живопису
Говорити з тобою без жодного слова для вироку.
Говорити про те, що відвертість стинає кордонами,
Що у дзеркалі ти впізнаєш у собі ілюзорності
І тільки любов доторкнувшись позаду жіночою
Рукою вражає тебе невловимою вічністю.
Бажанням забутись в обіймах її віддзеркалення
У космічній безодні, у квантах енергії подиху,
І в тобі, мов в пісочнім годиннику перетікаючи
Відбутись і зникнути в сонячних витоках погляду.
01.01.2024
