Через пожухле листя сонця промінь
вдивляється у жовтня безпорадність,
немов питає: «Жовтню, друже, хто ми?
Нам Божий день тепла дарує радість,
а ще – тонку надію павутинки
на нескінченність бабиного літа,
присядемо з тобою на хвилинку,
поки борвій не дме в свою трембіту».
І так вони сиділи до заходу,
шукаючи в насущному розради,
ще сонечко прокинеться на сході,
але те буде вже у листопаді.
18.09.24р.
