Ти холодом проишовсь в моєму серці
Ти бачив, як воно тремтить від ран.
Ти в мої очі заглядав, як в те озерце,
І не помітив в них розпатлании туман.
Ти бачив сльози , які лилися рікою,
І смутку в тих очах не було меж.
Мені пливти хотілось за тобою.
А ти свої ховав за сотні веж.
Ти бачив,як ломилися від смутку
І брови, і чоло и уста мої.
А потім слово гніву,як ту грудку
Кидав мені в обличчя, як жалі.
Я тишком, нишком все це позбирала
І занесла в наидальшии глиб душі.
А потім з чистим серцем запитала:
" Скажи, надовго в нас ці полумяні дні"
Він видихнув, сів на диван спокіино,
Світлину взяв, коли ще молоді.
Живильні бісики уперто і надіино
Заполонили вкраи думки мої.
Як ми захочем, так і будем жити.
Кохати, мріяти листати календар.
В усе можна повірити и простити
Для цього треба мати щедрии дар
Щоб зберегти могли ми ті хвилини
Коли купаєшся, не мірявши води.
І памятати треба ті краплини,
Які коханням зрощені з роси.
