Якщо ворог, чому має форму любого?
Чому гадає йому дозволено,
вважати мене недосконалою, незавершеною,
вразливою, невдалою, не мужньою,
наче мужньою можу бути народившись жіночною.
Нав'язливо ставитись до виразів, до почуттів.
Тимпаче забуваючи про мій нескінченний, незабутній гнів.
До тебе, до себе, до тих хто не чує;
не має бажання піти на зустріч.
Не має бажання тримати стосунки,
не має особистості більше ніж моя дівоча пам'ять.
Чи як ти там у себе в чолі вважаєш, я вже і не знаю.
Коли я мрію, мій світ завмирає, колись - навколо тебе,
то найкраще почуття, що зараз - навколо мене.
Навколо мого чуття,
надії на мрії, за те, що колись, не спіткає тебе, ніколи.
Невдоволий твій погляд на старих спогадах,
насамперед, може спіткати мене.
Але, я вже навдряд чи колись побачу своїх власних сліз.
Віддзеркалення, мабуть тобі приносить лише тільки біль, бо раніше, не бачив себе ніде окрім моїх очей.
Ти марно вважав мене за трофей.
Я іноді теж багато маю думок своїх, відносно того як ти мене тримав.
Скорботних, любовно, маю тепер за забаву.
Схожа на тебе, деколись, сумно стає, але ніколи не клопоче.
Той сум, що потроху зникає, що звав колись серце моє.
Я знаю, що в розпачі немає рішення, але у поспіху немає правильних думок.
Ніколи в житті не з'являється хтось хто вирішить всі дилеми,
але найкраще жити коли немає тих хто їх створює.
Впевнена, з розумним виглядом ти б погодився,
але всередині, я знаю, тебе б розірвав би жаль.
Насправді, яка різниця, коли це не ставить на розсуд моїх бажань.
Насправді, яка різниця коли сумую за людиною якої не існує більше.
Попри все я не зміню себе заради тебе,
не хочу ставати кимось іншим.
Може навіть не хочу йти далі.
Не хочу бути гіршою, ліпшою,
я вже для себе існую в ідеалі.
Тебе не влаштовувало щось, що ти навіть не міг пояснити.
Чому мене повинна торкатись твоя зухвалість, твої суперечки з собою?
Чому я як людина повинна мати сумнів у цінності свого буття,
свого горя чи щастя?
З чого взагалі народилася думка про повинність?
Може моя вже зухвалість себе перебільшує,
можливо моя гордість співає надто гучно.
Хай би там, для тебе різниці вже не має бути,
до моїх рис включно.
За все дякую, прощавай.
ID:
1033896
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 23.02.2025 05:01:18
© дата внесення змiн: 23.02.2025 05:01:18
автор: trim
Вкажіть причину вашої скарги
|
